Кому з українців загрожує депортація з ЄС: три категорії, правила 2026 року та що діє в Німеччині

25 серпня 2026 року депортація українців з ЄС не є автоматичним наслідком порушення закону або міграційних правил. Українці з чинним тимчасовим захистом мають законне право перебувати в державі, яка надала їм цей статус, але захист не скасовує кримінального та міграційного законодавства. Найсерйозніші ризики виникають у трьох групах ситуацій: коли людина втрачає законні підстави для перебування, коли її поведінка створює підстави для виключення з тимчасового захисту через тяжкий злочин або загрозу безпеці, а також коли для отримання міграційного статусу використовувалися фальшиві документи чи свідомо неправдиві дані, повідомляє редакція Україна 7 днів/U7.

Водночас формулювання «депортувати з ЄС» юридично спрощує кілька різних процедур. Рішення про припинення права на проживання, рішення про повернення, примусове видворення, виключення з тимчасового захисту та заборона на повторний в’їзд мають різні підстави й наслідки. Їх ухвалюють компетентні органи конкретної держави за правилами національного та європейського права, а не єдиний орган ЄС. Для українців додатково має значення те, що Рада ЄС продовжила тимчасовий захист до 4 березня 2028 року, тому сам факт українського громадянства або перебування за цим режимом не створює підстави для видворення.

Тимчасовий захист і примусове повернення належать до різних правових механізмів: чинний статус означає законне перебування, доки немає рішення, яке змінює цю правову ситуацію.

Три категорії українців у ЄС можуть зіткнутися з рішенням про повернення

Немає правила, за яким усіх українців із певним видом порушення автоматично ставлять «у чергу на депортацію». Право ЄС вимагає оцінювати правову підставу перебування, особисту поведінку людини, можливі загрози, сімейні обставини та процесуальні гарантії. Для власників тимчасового захисту окреме значення має стаття 28 Директиви 2001/55/EC, яка встановлює конкретні підстави для виключення з цього механізму.

У практичному сенсі ризикові ситуації можна розділити на три основні групи:

1. Втрата або відсутність законного права на перебування. Йдеться про випадки, коли людина не має чинного статусу, дозвіл закінчився чи був анульований, а іншої правової підстави залишатися в державі немає. Лише після встановлення незаконності подальшого перебування може постати питання про повернення за відповідною процедурою.
2. Тяжкі злочини та загроза безпеці. Директива про тимчасовий захист допускає виключення осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони вчинили злочин проти миру, воєнний злочин, злочин проти людяності, тяжкий неполітичний злочин за визначених Директивою обставин або дії, несумісні з цілями та принципами ООН. Окрема підстава стосується небезпеки для безпеки держави перебування або загрози суспільству після остаточного засудження за особливо тяжкий злочин.
3. Підроблені документи та істотно неправдиві відомості. Використання фальшивого паспорта, посвідки, візи чи інших документів може мати не лише кримінальні наслідки. Якщо документ або неправдиві дані стали підставою для отримання права на проживання, орган влади може переглянути саме міграційне рішення відповідно до національного законодавства.

У статті 28 Директиви ЄС 2001/55/EC прямо закріплено ще два принципи. Підстави для виключення повинні стосуватися особистої поведінки конкретної людини, а застосовані заходи мають відповідати принципу пропорційності. Це виключає підхід, за якого правові наслідки автоматично поширювалися б на певну категорію українців лише за громадянством або статусом.

«Підстави для виключення мають ґрунтуватися виключно на особистій поведінці відповідної особи» (Директива Ради 2001/55/EC, стаття 28, чинна редакція).

За що можуть депортувати з ЄС

Запит за що можуть депортувати з ЄС потребує розмежування між втратою права на перебування та фізичним видворенням. Директива 2008/115/EC визначає рішення про повернення як адміністративний або судовий акт, який встановлює незаконність перебування громадянина третьої країни та покладає на нього обов’язок повернутися. «Removal», тобто видворення, у цій системі означає вже примусове виконання такого обов’язку. Тому один лише штраф, конфлікт із поліцією чи порушення адміністративного правила не означає автоматичного фізичного видворення. Спочатку має існувати юридична підстава припинити або не визнавати право людини на подальше перебування. Далі застосовується процедура, передбачена правом ЄС і законодавством держави.

Для українця з чинним тимчасовим захистом ситуація ще конкретніша. Поки статус законний і не припинений, людина не є особою, яка просто «незаконно перебуває» на території держави. Якщо орган хоче застосувати міграційні наслідки, він має діяти через передбачений законом механізм, а рішення повинно мати юридичну підставу.

Юридично визначальним є не саме порушення, а його наслідок для права людини залишатися в конкретній державі.

Тимчасовий захист українців у ЄС продовжений до 4 березня 2028 року

Рада Європейського Союзу 30 липня 2026 року ухвалила імплементаційне рішення (EU) 2026/1912, а 4 серпня документ опублікували в Official Journal of the European Union. Стаття 1 рішення продовжує тимчасовий захист українців ще на один рік, до 4 березня 2028 року. Основне продовження застосовуватиметься з 5 березня 2027 року.

Це продовження означає збереження механізму колективного захисту для осіб, які підпадають під його сферу. Він дає право на проживання, доступ до ринку праці, житла, медичної допомоги, соціальної підтримки та освіти дітей. За даними Ради ЄС на момент погодження продовження в липні 2026 року, механізмом користувалися понад чотири мільйони переміщених з України осіб.

Рішення Ради ЄС 2026/1912 містить також нове положення щодо військових обов’язків. Стаття 2 передбачає, що тимчасовий захист має надаватися особам, які виконують військові обов’язки в Україні та, коли це необхідно, можуть надати підтвердження. В офіційному виправленні закріплено виняток: ця норма не застосовується до осіб, які мали тимчасовий захист у конкретній державі-члені до або станом на 4 серпня 2026 року та безперервно зберігають його в цій державі після цієї дати. Ця деталь має принципове значення для трактування нових правил. Йдеться не про загальну підставу «депортувати українців за невиконання військового обов’язку», а про умову надання тимчасового захисту в межах нового рішення і передбачений текстом виняток для визначеної групи вже захищених осіб. Міграційні наслідки в конкретній справі мають визначатися компетентним органом відповідно до положень рішення та національного права.

«Тимчасовий захист [...] продовжується на подальший період в один рік, до 4 березня 2028 року» (Рішення Ради ЄС 2026/1912 від 30 липня 2026 року, стаття 1).

Що саме гарантує тимчасовий захист

Правила ЄС для українців дають особі правову підставу перебувати в державі, яка надала тимчасовий захист, однак цей режим не створює імунітету від кримінального переслідування або міграційних рішень, передбачених законом. Директива 2001/55/EC від початку містить окрему статтю про виключення з тимчасового захисту через найтяжчі обставини. Стаття 28 називає серед них:

• злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності;
• тяжкий неполітичний злочин, вчинений за обставин, описаних у Директиві;
• дії, що суперечать цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй;
• обґрунтовані підстави вважати особу небезпечною для безпеки держави перебування;
• остаточне засудження за особливо тяжкий злочин, якщо особа становить небезпеку для суспільства держави перебування.

Формулювання Директиви не прирівнює будь-яку кримінальну справу до виключення з тимчасового захисту. Для частини підстав встановлено високий поріг тяжкості, а рішення має бути індивідуальним і пропорційним. У конкретній країні додатково застосовуються національні правила щодо припинення права на проживання, оскарження та виконання рішення.

Що відбувається після рішення про повернення з ЄС

Рішення про повернення і примусове видворення не є одним моментом. За чинною Директивою ЄС 2008/115/EC рішення про повернення за загальним правилом передбачає строк для добровільного виїзду від семи до 30 днів. Держава може продовжити цей строк з урахуванням індивідуальних обставин, зокрема тривалості проживання, наявності дітей, які відвідують школу, та сімейних або соціальних зв’язків. В окремих ситуаціях такого строку може не бути або він може становити менше семи днів. Директива дозволяє це, зокрема, коли існує ризик втечі, заява про легальне перебування визнана явно необґрунтованою чи шахрайською або людина становить ризик для громадського порядку, громадської чи національної безпеки.

Якщо встановлений строк минув, але людина не виконала обов’язок виїхати, держава може примусово виконати рішення про повернення. Те саме стосується випадків, коли строк для добровільного виїзду взагалі не був наданий. За чинною Директивою примусові заходи мають бути пропорційними, застосовуватися відповідно до національного законодавства та з повагою до основних прав і фізичної недоторканності людини. Послідовність у типовій процедурі виглядає так:

1. Компетентний орган встановлює, чи має людина чинне право на перебування.
2. Якщо такого права немає, може бути ухвалене рішення про повернення.
3. За загальним правилом встановлюється строк добровільного виїзду.
4. Якщо рішення не виконано або строк не надавався на законних підставах, може розпочатися примусове виконання.
5. Окремо вирішується питання заборони на в’їзд, якщо для неї є передбачені законом підстави.

Напрямок повернення також не завжди автоматично тотожний громадянству людини. Директива визначає «повернення» ширше і допускає, залежно від правових обставин, повернення до країни походження, транзитної країни відповідно до угод або іншої третьої країни, до якої людина добровільно вирішує повернутися і де її приймуть.

Скільки триває депортація

На питання скільки триває депортація немає єдиного строку для всього ЄС. Уже на першому етапі Директива встановлює загальний діапазон від семи до 30 днів для добровільного виїзду, але дозволяє скорочення, ненадання або продовження цього строку за відповідних умов. Після цього тривалість залежить від процедури в конкретній державі, можливого оскарження, наявності документів, виконуваності рішення та інших юридично значущих факторів.

Тому «30 днів до депортації» не є універсальним правилом. Тридцять днів є верхньою межею стандартного строку добровільного виїзду за відповідною нормою Директиви, а не гарантованим строком між рішенням і фізичним видворенням. Примусове повернення може бути відкладене. Право ЄС, зокрема, вимагає враховувати принцип non-refoulement, тобто заборону повернення за обставин, коли це суперечило б міжнародним зобов’язанням щодо захисту людини. Саме тому навіть наявність рішення про повернення не дає підстав вважати, що фізичне видворення завжди відбудеться негайно.

Строк добровільного виїзду, строк оскарження та дата фактичного примусового видворення є різними процесуальними величинами.

За що можуть заборонити повторний в’їзд до ЄС

За чинною Директивою 2008/115/EC рішення про повернення має супроводжуватися забороною на в’їзд, якщо людині не надали строку для добровільного виїзду або вона не виконала обов’язок повернутися. В інших випадках заборона також може бути встановлена, однак це не є обов’язковим наслідком кожного рішення про повернення. За діючими правилами строк такої заборони визначається з урахуванням обставин конкретної справи й у принципі не повинен перевищувати п’яти років. Він може бути довшим, якщо громадянин третьої країни становить серйозну загрозу громадському порядку, громадській або національній безпеці.

Водночас у 2026 році ця система перебуває на етапі масштабного перегляду. 1 червня 2026 року Рада ЄС і Європейський парламент досягли попередньої політичної домовленості щодо нового регламенту про повернення громадян третіх країн, які незаконно перебувають у ЄС. На дату 25 серпня йдеться саме про погоджений законодавцями текст, що ще мав пройти передбачені формальні процедури ухвалення після юридико-лінгвістичного опрацювання.

Саме тому твердження ЄС обговорює нові правила щодо депортації у серпні 2026 року вже потребує уточнення: переговорники Ради та Європарламенту досягли попередньої угоди 1 червня, але новий режим не слід змішувати з чинною Директивою 2008/115/EC, доки відповідні положення нового регламенту не набули застосовності. За погодженим текстом нового регламенту передбачені:

• європейський наказ про повернення з основними елементами національного рішення;
• тісніша взаємодія між державами-членами;
• обов’язок осіб без права на перебування співпрацювати з компетентними органами;
• можливість створення за певних умов центрів повернення у третіх країнах;
• жорсткіші правила щодо осіб, які становлять загрозу безпеці;
• звичайна максимальна тривалість заборони на в’їзд до десяти років у новій моделі, з можливістю довших або навіть безстрокових обмежень для окремих безпекових випадків.

Рада ЄС повідомляє про попередню угоду щодо нового регламенту і прямо вказує, що документ ще має бути схвалений Радою та Європарламентом і формально ухвалений після юридико-лінгвістичної перевірки. Це важлива межа між тим, що вже погодили політично, і нормами, які застосовуються до конкретної людини зараз.

«Новий регламент прискорить процедуру повернення та збільшить кількість повернень осіб, які не мають законного права залишатися в ЄС» (Ніколас Іоаннідіс, заступник міністра з питань міграції та міжнародного захисту Кіпру, заява Ради ЄС, 1 червня 2026 року).

Коли можуть депортувати з Німеччини та що означає Ausweisung

Запити коли можуть депортувати з Німеччини і «чому можуть депортувати з Німеччини» також потребують точних термінів. Німецький Aufenthaltsgesetz розрізняє Ausweisung, тобто рішення, пов’язане з припиненням права іноземця залишатися через переважання публічного інтересу у виїзді, та Abschiebung, тобто фактичне примусове виконання обов’язку виїхати.

Параграф 53 німецького Закону про перебування встановлює загальний принцип Ausweisung. Іноземця можуть зобов’язати залишити країну, якщо його перебування загрожує громадській безпеці та порядку, вільному демократичному конституційному ладу або іншим значним інтересам Німеччини і після оцінки всіх обставин публічний інтерес у виїзді переважає інтерес людини залишитися. Закон прямо вимагає оцінювати тривалість перебування, особисті й економічні зв’язки в Німеччині, зв’язки з державою походження або іншою державою, готовою прийняти людину, наслідки для членів сім’ї та партнера, а також дотримання закону під час перебування. Тому навіть у німецькому праві це не механічна формула «злочин дорівнює депортації». Параграф 54 деталізує обставини, які створюють особливо вагомий або вагомий інтерес держави у видворенні. Серед найтяжчих випадків закон називає, зокрема, остаточні вироки до значних строків позбавлення волі за умисні злочини, визначені категорії злочинів проти життя, фізичної недоторканності та сексуального самовизначення, певні злочини проти власності, загрозу безпеці Федеративної Республіки Німеччина та терористичну діяльність.

Німецьке законодавство окремо враховує неправдиві або неповні відомості, надані для отримання німецького дозволу на проживання, шенгенської візи, документа, що замінює паспорт, або інших визначених законом документів. Такі дії можуть створювати Ausweisungsinteresse, тобто юридично значущий інтерес у видворенні, хоча остаточне рішення все одно залежить від конкретної правової конструкції та індивідуальної оцінки.

Коли в Німеччині переходять до примусового видворення

Параграф 58 Aufenthaltsgesetz передбачає Abschiebung, коли обов’язок людини виїхати вже підлягає виконанню, строк для добровільного виїзду не надавався або минув, а добровільне виконання не гарантоване чи контроль за виїздом потрібний з міркувань громадської безпеки й порядку. Серед обставин, за яких закон вважає контроль за виїздом особливо необхідним, названо випадки, коли людина:

• не виїхала протягом встановленого строку;
• була видворена через особливо вагомий державний інтерес;
• не має паспорта або документа, що його замінює;
• навмисно надала міграційному органу неправдиву інформацію;
• дала зрозуміти, що не збирається виконувати обов’язок виїхати;
• перебуває під вартою чи в іншому визначеному законом державному утриманні.

Ці положення показують відмінність між причиною припинення права на перебування і механізмом примусового виконання. Наявність обов’язку виїхати є центральною передумовою Abschiebung.

Чому можуть депортувати з Німеччини після злочину

Кримінальне засудження може суттєво збільшити вагу інтересу Німеччини у видворенні, але Aufenthaltsgesetz містить конкретні пороги та категорії. Наприклад, §54 відносить до особливо тяжкого Ausweisungsinteresse остаточне засудження за один або кілька умисних злочинів до позбавлення волі чи покарання неповнолітнього на строк щонайменше два роки. Для певних груп злочинів закон установлює й інші, нижчі пороги. Звідси випливає юридично важлива різниця: фраза «за злочин депортують з Німеччини» без зазначення складу злочину, вироку, строку покарання, статусу та інших обставин є неточною. Закон формує різну вагу державного інтересу залежно від тяжкості діяння, а §53 передбачає загальну оцінку інтересу у виїзді та інтересу у продовженні перебування.

Для українців із тимчасовим захистом додається ще один рівень права ЄС. Якщо справа стосується не просто національного дозволу на проживання, а виключення саме з режиму тимчасового захисту, мають значення підстави статті 28 Директиви 2001/55/EC та принцип пропорційності.

Яка заборона на в’їзд діє після депортації з Німеччини

Німецький §11 Aufenthaltsgesetz встановлює заборону на в’їзд після депортації для іноземця, якого видворили, повернули або примусово депортували за передбаченими законом процедурами. За загальним правилом строк визначається індивідуально і, крім спеціальних випадків, не повинен перевищувати п’яти років. Для тяжчих ситуацій межі інші. Якщо Ausweisung пов’язане з кримінальним засудженням або людина становить серйозну загрозу громадській безпеці та порядку, закон передбачає, що строк заборони, як правило, не повинен перевищувати десяти років. Для видворення через злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності, загрозу безпеці Німеччини або терористичну загрозу §11 передбачає строк у 20 років, а в окремих визначених законом випадках можлива безстрокова заборона.

Офіційний текст німецького Aufenthaltsgesetz містить також можливість скорочення або скасування заборони в окремих випадках для захисту законних інтересів іноземця або коли мета заборони більше не вимагає її збереження. Для особливо тяжких безпекових випадків закон встановлює значно жорсткіші обмеження.

Заборона на в’їзд має власний строк і правові підстави; вона не є синонімом самого рішення про повернення.

ЄС змінює правила повернення у 2026 році

Європейська система повернення у 2026 році перебуває між чинною Директивою 2008/115/EC і новим регламентом, щодо якого Рада та Європарламент уже досягли попередньої домовленості. Саме цим пояснюється поява одночасно двох наборів цифр щодо строків заборони на в’їзд: чинна Директива встановлює загальну межу п’ять років, тоді як погоджений текст майбутнього регламенту передбачає звичайну максимальну межу десять років і жорсткіший режим для загроз безпеці.

Новий регламент спрямований на осіб, які не мають законного права залишатися в ЄС. Це суттєво для українців із чинним тимчасовим захистом: продовження захисту до 4 березня 2028 року означає, що людина, яка законно користується цим статусом у державі-члені, не стає адресатом системи повернення лише через те, що ЄС робить процедури видворення ефективнішими. Для запуску повернення спочатку має існувати правова ситуація, за якої людина вже не має права залишатися. Погоджений текст передбачає європейський наказ про повернення як стандартизовану форму, яка міститиме ключові елементи рішення держави. Передбачається, що це має спростити взаємне визнання рішень між країнами, хоча на початковому етапі таке взаємне визнання залишається добровільним. Питання можливого переходу до обов’язкової моделі планують переглянути через три роки після набрання регламентом чинності.

Ще один елемент домовленості стосується центрів повернення у третіх країнах. Погоджений механізм дозволятиме державам укладати відповідні угоди або домовленості лише з країнами, що дотримуються міжнародних стандартів прав людини та принципу non-refoulement. Неповнолітніх без супроводу з таких домовленостей виключили. Для осіб, які становлять загрозу безпеці, погоджені правила передбачають окремий жорсткіший режим: заборона на в’їзд може перевищувати звичайну максимальну тривалість, а у відповідних випадках допускається навіть безстрокове обмеження. У червневому повідомленні Ради також зазначалася можливість утримання таких осіб під вартою відповідно до встановлених умов.

Що потрібно розрізняти українцям із тимчасовим захистом

Міграційна термінологія впливає на юридичні наслідки, тому слово «депортація» не охоплює всю процедуру. Для оцінки конкретної ситуації спочатку потрібно встановити, яке саме рішення ухвалив орган і на якій правовій підставі. Основні поняття відрізняються так:

• припинення або втрата статусу означає, що одна з підстав законного перебування більше не діє;
• виключення з тимчасового захисту регулюється спеціальними нормами Директиви 2001/55/EC;
• рішення про повернення встановлює незаконність перебування та обов’язок виїхати;
• добровільний виїзд означає виконання цього обов’язку у встановлений строк;
• примусове видворення є виконанням рішення державою, якщо для цього є передбачені законом умови;
• заборона на в’їзд є окремим правовим наслідком із власною тривалістю.

На практиці тому недостатньо знати лише формулювання «отримав депортацію». Для правового становища мають значення назва документа, орган, який його видав, дата вручення, строк добровільного виїзду, наявність заборони на в’їзд, її територіальна дія та порядок оскарження. Особливо це стосується Німеччини, де терміни Ausweisung і Abschiebung описують різні етапи. Ausweisung може створювати або посилювати обов’язок залишити країну внаслідок втрати права на перебування, тоді як Abschiebung стосується примусового виконання вже виконуваного обов’язку виїхати.

Бекграунд ситуації з українцями в ЄС

Євросоюз активував Директиву про тимчасовий захист для переміщених з України осіб 4 березня 2022 року. Спочатку механізм діяв рік, після чого був автоматично продовжений до березня 2024 року. Рада ЄС згодом послідовно продовжувала його до 4 березня 2025 року, 4 березня 2026 року та 4 березня 2027 року. Рішення (EU) 2026/1912 від 30 липня 2026 року встановило наступний строк: до 4 березня 2028 року. Паралельно ЄС перебудовує загальну систему повернення іноземців, які не мають законного права на проживання. Європейська комісія представила проєкт нового регламенту в березні 2025 року, Рада сформувала свою переговорну позицію в грудні 2025 року, а 1 червня 2026 року переговорники Ради та Європарламенту оголосили про попередню угоду. Станом на 25 серпня 2026 року офіційне повідомлення Ради описує наступним етапом формальне схвалення документа обома законодавчими інституціями після юридико-лінгвістичної перевірки.

Для українців ці два процеси існують одночасно, але мають різні адресати. Рішення 2026/1912 продовжує спеціальний режим законного перебування для осіб, що відповідають його умовам, тоді як система повернення регулює ситуації громадян третіх країн, які права на перебування не мають або втратили його. Підстави для виключення окремої людини з тимчасового захисту залишаються пов’язаними з її особистою поведінкою та принципом пропорційності відповідно до статті 28 Директиви 2001/55/EC.

Використані матеріали: Рада Європейського Союзу, EUR-Lex, Федеральне міністерство юстиції Німеччини, Council Implementing Decision (EU) 2026/1912.